Що пишуть засоби масової інформації про нас

Міжнародне свято бойового мистецтва (газета Волинь)

У Луцьку відбувся фестиваль афро- бразильської культури «VAMOS VADIAR»
          
     На фестиваль з'їхалось дуже багато гостей. Були представники міжнародної школи «Капоейра Рабо де Араія» із Бразилії та Португалії, а також капоейристи з українських міст - Києва, Дніпропетровська, Сум, Краматорська та Луцька (капоейра - вид бойового мистецтва - прим. авт.).
     Кілька днів у приміщенні спортивно-оздоровчого комплексу «Адреналін Сіті» проходили тренування та семінари, які давали змогу оцінити рівень капоейристів. Сам засновник групи мештре Балу разом зі своїми учнями з Бразилії та Португалії проводив майстер-класи.

     А 1 травня розпочався парад, який пройшов з Київського майдану до Театрального. Його очолили дівчата з барабанного колективу Волинського національного університету. За ними йшли граційні гімнастки, вихованці школи художньої гімнастики «Фоєте». Далі глядачі побачили «самбодром» із танцівницями, пластично виконували постановки наймолодші учасники школи гімнастики та задавав ритм барабанщик з гурту «Флайза». Своє мистецтво, яке вражало перехожих, продемонстрували капоейристи. Парад закінчився в центрі міста, зібравши до кола не лише учасників, а й велику кількість лучан. На Театральному майдані волонтери збирали кошти для дитячого притулку в місті Рожище, оскільки парад був приурочений благодійній акції.
     Наступного дня протягом трьох годин у Волинському академічному музично-драматичному театрі відбувалася урочиста подія - «бачізадо», що в перекладі означає «хрестини, хрещення». Це церемонія вручення пояса (корди), посвята в капоейристи і перехід на новий рівень. Вручення поясів прикрашали своїми виступами гімнастки та енергійні хлопці зі школи козацького гарту. Всі капоейристи отримали той пояс, на який заслуговували, що стимулюватиме кожного до прогресу.
     А ввечері учасники фестивалю зібралися в клубі «Метро». Організатори вечірки підготували два сюрпризи. Першим був величезний торт з емблемою групи «Rabo de Arraia», виготовлений «солодким» спонсором фестивалю «Луцьккондитером». Другим сюрпризом стало фаєр - шоу, справжнє вогняне видовище показали майстри з Харкова.
     Організатори фестивалю висловлюють подяку спонсорам, зокрема, «Луцьк кондитеру» та страховій компанії «Перша», поліграфіч ним майстерням «Друк» та «Ініціал», а також «Ретрансу», які забезпечили рекламу на транспорті, арт-студії «Флабер», барабанному оркестру ВНУ, школі художньої гімнастики «Фоєте», школі козацького гарту під керівництвом Олександра Середюка, оформлювачам самбодрому Олегу Ханеденьяну та Наталії Головань, а також студентам спеціальності «культурологія» ВНУ - Лесі Ярмолюк та Катерині Смілій.
     Окрема подяка інформаційним партнерам, а саме: радіо сюрпризів «СІД ФМ», газетам «Волинь-нова», «Сім'я і дім», «Хроніки Любарта», «Луцьк і Лучани», телекомпанії «Аверс» та Інтернет-порталам «Птаха» і «Молодіжному порталу Волині».
     Для тих, хто під час фестивалю зацікавився культурою «капоейри», подаємо номери телефонів керівника Волинської громадської організації «Капоейра Рабо де Араія» - Станіслава Смілого (093) 594-84-99, (097)13-04-261.
    

Марина ЛУГОВА

Джерело: http://volyn.com.ua/?rub=15&article=0&arch=1230

Стаття про мистецтво капоейра у журналі "Твій Стиль"

    Станіслав Смілий — віртуоз-капоейрист і вчитель школи капоейра. Вже близько семи років він є палким прихильником цього бойового мистецтва. А все починалося, як і в багатьох у той час, із фільму «Тільки найсильніші».

— Переглянувши цю стрічку, був дуже вражений тим, що виробляли там герої, — пригадує Станіслав. — Згодом ми з другом почали повторювати рухи з фільму, шукали щось в Інтернеті. Потім дізналися про Всеукраїнську федерацію капоейри. Почали їздити туди на семінари. У капоейрі існує багато різних шкіл. Та нам порекомендували rabo de Arraia (в перекладі — хвіст ската) і майстра Балу.

— У чому суть капоейри?

— Тут кожен знаходить щось своє. Це не просто вид спорту — це спосіб життя. Мета самого бою, перш за все, — отримати задоволення, та обіграти суперника на спритність. У капоейрі відразу вивчаються танці (латиноамериканські, етнічні бразильські), португальська мова, гра на традиційних музичних інструментах зокрема на берімбао, барабанах, бубні.

— Чого в капоейрі більше: бійки чи танцю?

— Це як кому. Дівчата, наприклад, приходять із метою навчитися танцювати, естетично рухатися, деякі хлопці — щоб навчитися акробатиці, аби згодом дивувати людей. Хтось займається задля того, аби стати хорошим бійцем. Це передбачено агресивнішими видами капоейри. Вони поширені в основному в Бразилії.

— Аби займатися цим бойовим мистецтвом, потрібно мати особливі фізичні дані?

— Ні, не потрібно. Прийти на тренування може будь-хто. До кожного ми знайдемо індивідуальний підхід. Адже не всі зможуть одразу робити сальто. От в нас у групі займаються шестирічний хлопчик і його батько. А в Іспанії до нашого майстра записався 65-річний дідусь.

— Чи мають дівчата шанс досягти того ж спіху, що й хлопці?

— Так. Наш майстер привозив на семінари дівчат із таким рівнем, що навіть хлопці відкривали роти. Дівчата дуже красиво виглядають у капоейрі.

— У цьому бойовому мистецтві велику роль відіграє «жива» музика. Тренування завжди проводите під її ритми?

— Не завжди, проте стараємося. А після кожного заняття по 10-20 хв. вивчаємо якусь нову пісню, аби зарядитися енергетикою. Часом розспівуємося ще на початку, аби підняти настрій.

— В Україні є таке мистецтво, як бойовий гопак. Чи не має він схожості з капоейрою?

— Справді, схожість неймовірна. Наш майстер Баллу колись у Запоріжжі побачив бойовий гопак і здивувався, що є таке мистецтво. Він не думав, що існує щось настільки споріднене з капоейрою.

— Розкажіть про школу капоейри в Луцьку.

— Три роки тому відкрили своє представництво в Луцьку. Проводимо заняття на базі двох середніх шкіл. Частенько виступаємо на різних фестивалях, концертах та інших дійствах. Беремо участь у змаганнях. Так, Всеукраїнська федерація капоейри щороку проводить чемпіонати України. Тут судді беруть до уваги спритність, фізичні дані гравця, гру на музичних інструментах, знання португальської мови, відповідність рухів ритму.

— Ви єдині в обласному центрі?

— Ні, є й інша школа. Ми часто перетинаємося. Та всі капоейристи — дружні. Світ капоейри — широкий, і це завжди відчинені двері. Якщо тобі заманеться поїхати в Бразилію, то гроші будуть потрібні лише на квитки. Там тебе зустрінуть й поселять друзі-капоейристи.

— Наприклад, у карате рівень професіоналізму спортсмена визначається кольором пояса. А як у вас?

— Один раз на ріку нас проходить кваліфікація на вищий рівень. Здаємо на здобуття кордао (шнура) вищого рівня. Чому кордао? Це походить іще з часів колоніальної Бразилії, де рабів зв'язували шнурами. Капоейристи ж узяли собі це за символ. У нашій школі початківці отримують білий шнур, а найвищий рівень — це червоний.

— Що б ви могли порекомендувати початківцям?

— Головне — це бажання. Дуже важливо зуміти перебороти себе, прийти на тренування навіть тоді, коли не хочеться. Друге — це завжди дивитися на свого ворога. А його ви побачите, підійшовши до дзеркала. Лінощі — це наш найбільший ворог, і з ними треба боротися.