Стаття про мистецтво капоейра у журналі "Твій Стиль"

    Станіслав Смілий — віртуоз-капоейрист і вчитель школи капоейра. Вже близько семи років він є палким прихильником цього бойового мистецтва. А все починалося, як і в багатьох у той час, із фільму «Тільки найсильніші».

— Переглянувши цю стрічку, був дуже вражений тим, що виробляли там герої, — пригадує Станіслав. — Згодом ми з другом почали повторювати рухи з фільму, шукали щось в Інтернеті. Потім дізналися про Всеукраїнську федерацію капоейри. Почали їздити туди на семінари. У капоейрі існує багато різних шкіл. Та нам порекомендували rabo de Arraia (в перекладі — хвіст ската) і майстра Балу.

— У чому суть капоейри?

— Тут кожен знаходить щось своє. Це не просто вид спорту — це спосіб життя. Мета самого бою, перш за все, — отримати задоволення, та обіграти суперника на спритність. У капоейрі відразу вивчаються танці (латиноамериканські, етнічні бразильські), португальська мова, гра на традиційних музичних інструментах зокрема на берімбао, барабанах, бубні.

— Чого в капоейрі більше: бійки чи танцю?

— Це як кому. Дівчата, наприклад, приходять із метою навчитися танцювати, естетично рухатися, деякі хлопці — щоб навчитися акробатиці, аби згодом дивувати людей. Хтось займається задля того, аби стати хорошим бійцем. Це передбачено агресивнішими видами капоейри. Вони поширені в основному в Бразилії.

— Аби займатися цим бойовим мистецтвом, потрібно мати особливі фізичні дані?

— Ні, не потрібно. Прийти на тренування може будь-хто. До кожного ми знайдемо індивідуальний підхід. Адже не всі зможуть одразу робити сальто. От в нас у групі займаються шестирічний хлопчик і його батько. А в Іспанії до нашого майстра записався 65-річний дідусь.

— Чи мають дівчата шанс досягти того ж спіху, що й хлопці?

— Так. Наш майстер привозив на семінари дівчат із таким рівнем, що навіть хлопці відкривали роти. Дівчата дуже красиво виглядають у капоейрі.

— У цьому бойовому мистецтві велику роль відіграє «жива» музика. Тренування завжди проводите під її ритми?

— Не завжди, проте стараємося. А після кожного заняття по 10-20 хв. вивчаємо якусь нову пісню, аби зарядитися енергетикою. Часом розспівуємося ще на початку, аби підняти настрій.

— В Україні є таке мистецтво, як бойовий гопак. Чи не має він схожості з капоейрою?

— Справді, схожість неймовірна. Наш майстер Баллу колись у Запоріжжі побачив бойовий гопак і здивувався, що є таке мистецтво. Він не думав, що існує щось настільки споріднене з капоейрою.

— Розкажіть про школу капоейри в Луцьку.

— Три роки тому відкрили своє представництво в Луцьку. Проводимо заняття на базі двох середніх шкіл. Частенько виступаємо на різних фестивалях, концертах та інших дійствах. Беремо участь у змаганнях. Так, Всеукраїнська федерація капоейри щороку проводить чемпіонати України. Тут судді беруть до уваги спритність, фізичні дані гравця, гру на музичних інструментах, знання португальської мови, відповідність рухів ритму.

— Ви єдині в обласному центрі?

— Ні, є й інша школа. Ми часто перетинаємося. Та всі капоейристи — дружні. Світ капоейри — широкий, і це завжди відчинені двері. Якщо тобі заманеться поїхати в Бразилію, то гроші будуть потрібні лише на квитки. Там тебе зустрінуть й поселять друзі-капоейристи.

— Наприклад, у карате рівень професіоналізму спортсмена визначається кольором пояса. А як у вас?

— Один раз на ріку нас проходить кваліфікація на вищий рівень. Здаємо на здобуття кордао (шнура) вищого рівня. Чому кордао? Це походить іще з часів колоніальної Бразилії, де рабів зв'язували шнурами. Капоейристи ж узяли собі це за символ. У нашій школі початківці отримують білий шнур, а найвищий рівень — це червоний.

— Що б ви могли порекомендувати початківцям?

— Головне — це бажання. Дуже важливо зуміти перебороти себе, прийти на тренування навіть тоді, коли не хочеться. Друге — це завжди дивитися на свого ворога. А його ви побачите, підійшовши до дзеркала. Лінощі — це наш найбільший ворог, і з ними треба боротися.